МАРИХУАНА план ссылка на мегу зеркало Владикавказ

Вся история началась с того, что я зашел на свой любимый форум "NaRkOz". Там были закладки на все, что только можно было себе представить. Решил я себе марку лсд заказать, чтобы оторваться на полную катушку. Через несколько дней я уже держал этот конвертик с маркой в руках, чувствуя себя настоящим героем.

Было мне плевать на цену, так как я точно знал, что с дисками у меня будет незабываемое время. Собравшись с друзьями, мы отправились на настоящую нарко-вечеринку. Это был наш способ развлечься и забыть о реальности, о том, как нас буллят на работе или в школе.

Когда все разжились своими дисками, начался настоящий психоделический квест. Мы развели на хоровод нашу сознательность и открыли двери в мир наркотических фантазий.

Я решил сначала попробовать шишки марихуаны, поэтому просунул кончик джоинта в свои губы и начал покуривать. Наш косяк сегодня был на высоте! Вкус был уникальным, а аромат - магическим. Каждая клеточка моего тела окутывалась теплом и расслаблением. Я чувствовал гармонию с самим собой и окружающим миром.

А тут еще и Counter-Strike 2 - моя любимая игра. В таком состоянии играть в шутер - это как попасть в настоящий ад. Но, чувство времени и пространства исказилось. Я стал настоящим профессионалом игры, стрелял с такой точностью и реакцией, что другие игроки понимали - им нечего было делать против меня.

Но, несмотря на все эти неприятности, я ни разу не пожалел о своем выборе. Ведь наркотики - это мой способ отдохнуть от всех проблем и забот, которые мне достаются в повседневной жизни. Мощный экстаз, который дают мне субстанции, позволяет забыть о мирских проблемах и насладиться свободой. Каждый выбирает свой путь и свои наслаждения, а я выбрал этот. Так что, если вы не пробовали, то не судите. Сначала попробуйте, а потом делайте выводы.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...